Балаболка на фрілансі

119

Я працюю вдома. А я скаржуся на нескінченних родичів і батьківських знайомих. Дзвонять кожні дві години, і виходить приблизно такий діалог:

— Так, я вас слухаю.
— Привіт, мила (гарна, дорога).
— Здрастє.
— А маму-тата можна?
— Їх немає вдома, вони на роботі.
— А ти чому вдома? У вас що, в понеділок, середу, п’ятницю) вихідний, чи що?
— Ні, я дизайнер, мені дозволено працювати вдома. Виконані проекти я відправляю по інтернету.
— Бач, які ви пішли зараз! Батьки працюють для них, горбатяться, а вони знайшли собі роботу, що легше, щоб тільки собі добре було.

Бувають і такі:

— Добрий день, *****, а поклич, будь ласка, маму.
— Здрастуйте, зараз.
— А чому ти, до речі кажучи, не працюєш?
— Я працюю взагалі-то.
— А як же ти працюєш, якщо після першого ж гудка відразу підняла телефон?
— І?
— Значить, телефон був поруч з тобою! У нинішній час все балаболки!

Тітки Маші, дядька Сергія і баби Наді! Ви за-дол-ба-чи! Мені пощастило з роботою, але я це заслужила, тому що вчилася не один рік. Я працюю вдома, але це не означає, що я весь день витрачаю на соцмережі, інакше хто б за мене проекти оформляв?